Готуємось до школи разом

Поради батькам: "Як підготувати дітей до школи."

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, які властиві школяру.   У дошкільному віці виникають поки що тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, уміння керувати своєю поведінкою і діяльністю, достатній рівень розумового розвитку й розвитку мовлення, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.  Накопичення цих передумов – непроста справа. Що ж можна і чого не можна робити до школи?   

Не слід:

до приходу в школу змінювати режим життя дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор у достатній кількості;

оцінювати все, що робить малюк, так, як слід оцінювати діяльність учня;

проходити з дитиною програму першого класу, насильно змінюючи гру навчанням.

 Необхідно:

прищепити дитині інтерес до пізнання навколишнього світу, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;

навчити долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;

вчити дитину слухати своє оточення, поважати чужу думку, розуміти, що свої бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей – дітей і дорослих, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення.

Світогляд дитини, її знання – це те, про що вона дізналася з вашою допомогою за усі дошкільні роки – знання про навколишній світ, від найближчих його виявів, які вона безпосередньо засвоїла, і до віддалених, які дитина засвоїла, коли їй пощастило подорожувати з вами, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, радіо, телевізора, від друзів тощо: 

Світогляд дитини – це те, що вона:

знає про себе (прізвище, ім'я, адресу), свою родину (як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), своє село, місто, вулицю (трохи історії, назви вулиць, важливі місця, видатні люди);

знає про явища природи: пори року, їх послідовність (яка пора року настане після літа, а яка після весни, назвати все по порядку), місяці кожної пори року, їх загальну кількість і послідовність; дні тижня, частини доби; про сонце, дощ, сніг, урожай; що таке борошно, цукор і як їх роблять, з чого роблять хліб тощо;

знає про світ;  полюбляє робити у вільний час (улюблені книжки, музика, оповідання, письменники, художники, композитори);

знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці – за своєю вихованістю-невихованістю; добротою, чуйністю – байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні і непорядні люди;  знає про сучасну техніку, транспорт.

Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, з яких звуків складаються слова, які вона вимовляє. Вона повинна навчитися робити звуковий аналіз слів, тобто вміти називати звуки, з яких складається слово.

Ігри, у які Ви можете пограти з дітьми

1. "Жуки"

- Ось жуки розправили крила і полетіли: "ж-ж-ж". (Діти бігають по кімнаті.)

- Яку пісеньку співає жук? – запитує дорослий.

- "Ж-ж-ж", - відповідають діти.

- Давайте скажемо слово "жук" так, щоб почути пісеньку – "ж-ж-ж". (Діти охоче повторюють слово, "гудять", вслуховуються в пісеньку жука.)

- А давайте послухаємо, чи є пісенька жука в інших словах? Ж-ж-журавель.     - Є!

- А в слові нож-ж-жиці? Ж-жайворонок? (Є.)

- Метелик? Чи співає в цьому слові жук свою пісеньку? (Ні.)

"З" – політ комара (протягування);

"Ш" – шелест листочків;

"П" – пихтіння їжака (швидке повторення);

"Р" – працює мотор.

2. "Скільки звуків? На якому місці?"

Матеріал: картка із зображенням будинку.

- Давай будемо шукати звуки. Скажи слово "дім" так, щоб я почула в ньому перший звук. Закриємо першу клітинку фішкою (білою, жовтою).

3. "Хто уважніший"

- Тепер я називатиму звуки, а ти зніматимеш його зі схеми. Подивимось, який ти уважний. Прибери, будь-ласка, звук "д".

4. Вправи на розвиток дрібної моторики руки та зорово-рухових координацій.

Змальовування графічних зразків (геометричних фігур та візерунків різної складності).

Обведення за контуром геометричних фігур різної складності з послідовним збільшенням радіуса обведення (по зовнішньому контуру) або його зменшенням (обведення за внутрішнім контуром).

Вирізання фігури з паперу за контуром (плавно, не відриваючи ножиці від паперу).

Розфарбовування й штрихування (потрібно цьому заняттю надати загального ігрового мотиву, щоб дітям було цікаво).

Різні види зображувальної діяльності (малювання, ліплення, аплікація тощо).

Конструювання та робота з мозаїкою.

Освоєння ремесел (шиття, вишивання, в'язання, плетіння, робота з намистом тощо).

5. Ігри та вправи на розвиток загальної моторики (сили, спритності, координації рухів).

Ігри з м'ячем (найрізноманітніші).

Ігри з резинкою.

Ігри на зразок "Дзеркала": дзеркальне копіювання поз і рухів ведучого (роль ведучого може бути передана дитині, яка самостійно придумує рухи).

Ігри типу "Тир": влучити в ціль різними предметами (м'ячем, стрілами, кільцями тощо).

Комплекс найрізноманітніших спортивних та фізичних вправ.

Заняття танцями (або підготовка до них - ритміка).

Аеробіка (виконання фізичних вправ під ритмічну музику).

6. "Пантоміма" Ця гра розвиває уяву і творчі здібності. Попросіть дитину жестами, мімікою, звуками зобразити якийсь предмет (потяг, машину, чайник, літак) чи якусь дію (малювання плавання, вмивання).

Якщо з першого разу не виходить, покажіть самі, як це треба робити. Пограйте у "відгадайку": дитина відгадує, що ви зображуєте, а потім навпаки – ви маєте здогадатися, що показує дитина. Намагайтеся придумати кумедні варіанти.

7. "Чарівна палітра"  Змішуючи фарби під час малювання, можна отримувати різні відтінки кольорів. Дитина може зобразити небо на світанку за допомогою синьої та білої фарб. Розмішувати синю фарбу треба на палітрі або тарілці, поступово додаючи білила та наносячи мазки на аркуш паперу. Чим більше відтінків, тим краще. Головне – щоб відтінки змінювалися якомога рівномірніше. Потім можна переходити до інших завдань (відтінки відрізняються за кольоровим фоном). Запропонуйте дитині намалювати захід сонця (перехід від жовтогарячого до червоного).

8. "Здогадайся, що приховано"  У цій грі дитина повинна вміти уявляти предмети за їх словесним описом та описувати різні предмети.  Заховайте якусь іграшку та опишіть дитині її зовнішній вигляд, наприклад: "Жовтого кольору, дзьоб гострий" (курча). Якщо дитина здогадається, відайте їй іграшку. Потім дитина ховає предмет і описує його. Гру можна урізноманітнити, ховаючи предмети у "чарівну торбинку" та пропонуючи дитині, після того як вона відгадає, знайти заданий предмет, намацавши його рукою серед інших.

9. "Чого на світі не буває?"  Гра на розвиток уяви, творчого мислення. Запропонуйте дитині намалювати те, чого не буває. Попросіть її розповісти, що вона намалювала. Гра пройде веселіше, якщо ви теж візьмете участь у малюванні.

10. "Назви сусідів" Гра на розвиток навичок лічби.  У грі можуть брати участь двоє або більше дітей. Гравці стають у коло, один бере м'яч. Він кидає м'яч партнеру, називаючи число від одного до десяти. Той, хто піймав м'яч, повинен назвати сусідні числа (на одне більше та на одне менше від названого. Після цього він називає своє число і кидає м'яч далі).

Формування психологічної готовності дитини до навчання.

"Роки чудес" – так називають дослідники перші п'ять років життя дитини. Закладені в цей час емоційне ставлення до життя, до людей, наявність або відсутність стимулів до інтелектуального розвитку визначають подальшу поведінку та спосіб мислення людини.

Готовність дитини до школи залежить перед усім від батьків. Якщо дитина відвідує дитячий садок, то це залежить від вихователів, адже підготовка дитини до школи передбачена програмою дитячого садка. Але ці програми не повністю враховують психологічні аспекти проблеми.

Часто батьки, а іноді й вихователі, вважають основними показниками готовості до школи ознайомлення дитини з літерами, вміння читати, рахувати, знання віршів та пісень. Однак дослідження показують, що це мало впливає на успішність навчання. Відсутність цих умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.

Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Компоненти психологічної готовності:  мотиваційний; інтелектуальний;  вольовий; емоційний;  особистісний.

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов'язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів тощо.

Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви навчання, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, що виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя, як до представника суспільства, авторитет якого є бездоганним.

Внутрішні та зовнішні мотиви навчання складають внутрішню позицію школяра, яка є одним з основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

ставиться до вступу до школи та до перебування в ній позитивно, навіть в умовах необов'язкового відвідування школи

виявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби, а не заняттям дошкільного типу (малювання, співи, фізкультура);

відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома; позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки);

віддає перевагу традиційному для навчальних закладів способу виявлення рівня її досягнень (оцінка) перед іншими видами заохочень (солодощі, подарунки);  визнає авторитет учителя.

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи передбачає:

обізнаність, яка характеризується обсягом знань про навколишній світ: живу й неживу природу, деякі соціальні явища тощо;

рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю, довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатністю розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності (відносним послабленням значення уяви), логічним запам’ятовуванням.

При роботі із інтелектуально непідготовленими дітьми потрібно використовувати ігри, які розширюють світогляд дитини, тренують увагу, пам'ять, фонематичний слух, моторику та логічні ігри.

Вольовий компонент виявляється в умінні керувати своєю поведінкою, у певному рівні розвитку довільності пізнавальних процесів.

Навчання в школі потребує довільного сприймання, тобто вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, товаришів, довільного запам’ятовування й відтворення, вміння довільно виконувати дії, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити розпочату справу до кінця.

Емоційний компонент готовності виявляється в тому, що дитина йде до школи із задоволенням, радістю, довірою. Ці переживання роблять її відкритою для контактів з учителем, новими товаришами, підтримують впевненість в собі, прагнення знайти своє місце серед однолітків. Важливим моментом емоційної готовності є переживання, пов’язані з самою навчальною діяльністю та її першими результатами .

У роботі з дитиною необхідно вчити її формувати мету, засоби її досягнення, бачити кінцевий результат своїх дій, вчинків, брати на себе відповідальність.

Особистісний компонент готовності передбачає кілька показників:

Самооцінка дитини шестирічного віку. До початку навчання в школі у дитини має бути сформована адекватна самооцінка. Самооцінка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, вчителем, стимулює або затримує просування школяра в навчальній діяльності.

Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення і оцінки оточення з оцінками та ставленням дорослого. Цією особливістю шестирічки треба вміло користуватись дорослим у формуванні самооцінки дитини. Адже самооцінка значною мірою визначає рівень активності особистості. Діти з високою самооцінкою почуваються в класі більш упевнено, сміливо, активно виявляють свої інтереси, ставлять перед собою вищу мету, ніж ті, хто за рівних умов занижує самооцінку.

Рівень домагань. На підставі самооцінки складається і рівень домагань, який, на погляд дитини, їй під силу. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить від успіху, який вона намагається здобути в сумісній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності малоактивним шестирічкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, то це може привести до зміни їхньої позиції і стати ефективним засобом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.

Навички спілкування:

Сформованість у дитини ставлення до вчителя як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями;

Розвиток необхідних форм спілкування з однолітками (уміння встановлювати рівноправні стосунки тощо).

Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього недостатньо для формування комунікабельності. Вони повинні доповнюватись розвитком уміння спілкуватись, взаємодіяти з ровесниками.

Спілкування з однолітками сприяє успішній адаптації в дитячому колективі, допомагає налагоджувати стосунки, зважаючи на думку оточення, без прагнення зайняти кращі ролі з використанням залякування, погроз, конфліктів. Сформованість уявлень дитини щодо певної статі і володіння відповідними формами поведінки../////// Отже, готовність дитини до школи, її майбутній успіх тісно пов’язані з тим, як вона ставиться до школи, на скільки контактує з однолітками і дорослими, як поводиться в конфліктній ситуації.

Консультація для батьків  "Дитина обманює"

Дитина обманює. Обманює свідомо, систематично, натхненно. Ви розумієте це, але не надаєте належного значення. І марно. Зараз ще є час розібратися в ситуації, але завтра може бути пізно, і ситуація, на яку ви можете вплинути сьогодні, завтра може стати вам непідконтрольною. Нерідко у дитячої брехні є чітка мета, вона відповідає психологічним потребам дитини. Інтерпретуючи світ, діти вчаться розуміти його закономірності та нюанси. Змінюючи реальність, вони несвідомо захищають себе від конфліктів і тривожних ситуацій. Однак батьків має насторожити, якщо брехня увійшла у звичку. Неправда дошкільнят – скоріше фантазії, ніж навмисний обман. Вони вже здатні уявити те, чого насправді не було, але ще не усвідомлюють, що, кажучи неправду, порушують моральні норми. У дітей дошкільного віку відбувається становлення образного мислення і воно потребує тренування. Через це малі діти полюбляють видавати бажане за дійсне, уявно створюють собі ситуації, які є для них привабливими. Тобто, вони не мають свідомої мети приховати правду.Дитина може казати неправду, щоб звернути на себе увагу дорослих. Ми постійно зайняті, мало часу проводимо з дітьми, зате негайно реагуємо на їхні негативні вчинки. Дитина, яка сказала неправду, стане об’єктом уваги батьків на весь вечір. Ви не припускаєте, що вона, можливо, тільки цього й хотіла – щоб її нарешті помітили.Інколи дошкільня приписує собі щось хороше, щоб його похвалили. Так роблять діти, які відчувають, що не виправдовують сподівань батьків. Казати неправду починає дитина, чиї батьки висувають до неї різні вимоги: мама не дозволяє одного, тато – іншого, а бабуся дозволяє все. Як тут не заплутатися? Якщо дитина дошкільного віку прибріхує одноліткам, вона хоче створити собі ореол успішності. Така неправда свідчить про невпевненість у собі, бажання самоствердитися у колі ровесників. Від 6 до 12 років у дитячій свідомості з’являється межа між реальним та вигаданим. З 8 – 9 років діти починають розуміти, що казати неправду погано не тому, що казати неправду погано, не тому, що неправда не подобається дорослим, а тому, що на брехуна не можна покластися, йому не довіряють, з ним не хочуть дружити. І проте є причини, які змушують іти на обман.Вони так само хочуть визнання однолітків і бояться покарання батьків. У ці роки все життя дитини крутиться навколо успішності у навчанні. Це настільки важливо, що діти готові йти на обман з оцінками, аби тільки не виявитися в очах навколишніх невдахами. З’являється й нова причина неправди – наслідування батьків. Якщо мама каже по телефону, що тата немає вдома, хоча насправді він тут, або вчить сина: «Давай скажемо, що ми забули…» - дитина засвоює такі моделі поведінки. Підліток уже здатен усвідомлювати, що трапиться, якщо його неправду викриють. Він свідомо робить вибір: я знаю, що можу втратити повагу й довіру інших, але… Які ж причини змушують його ризикувати репутацією? Він захищає свій внутрішній світ від нетактовного втручання дорослих. Подорослішавши, діти не хочуть, щоб ми бачили їхні переживання, розпитували про заповітні таємниці. У дітей підліткового віку брехня нерідко є формою бунту проти педагогів чи батьків, світу дорослих загалом.Якщо ми не допомогли їм у дитинстві створити зону довіри та зону успішності, вони і далі будуть годувати байками своїх друзів. Вихваляння в такого підлітка може перетворитися на рису характеру. У цьому віці гостро сприймається подвійна мораль. Дорослий стає об’єктом уважного спостереження й оцінки, і якщо ми вважаємо прийнятним для себе в якихось ситуаціях кривити душею, а від підлітка вимагаємо правдивості, - він кипить від обурення. І легко обманює нас. Схема взаємин, коли дорослий керує життям дитини, більше не пройде. Настав час спілкуватися на рівних, поважати в дитині людину. Насамперед, поважати в підліткові його внутрішній світ. Так, це ваша дитина, але вже доросла настільки, щоб мати свої таємниці. Не треба без дозволу чіпати її речі, без стуку заходити в її кімнату.А взагалі, причину дитячих обманів треба шукати в сім’ї, у ставленні батьків та інших родичів до дитини та один до одного, у вимогах, очікуваннях від дитини. Інколи діти просто беруть приклад із дорослих. Якщо мамі можна обманювати, то чому я повинен казати правду? Я ж теж дорослий. Сором’язливі і замкнені діти будуть старанно оберігати свої таємниці. Інші – відкритіші і впевненіші в собі – обманювати батьків будуть менше, але все одно у дитини має бути якийсь свій простір, свої таємниці. Вона просто каже – це моя таємниця, або таємниця друга. І не варто її розпитувати (за винятком випадків, коли треба допомогти розібратися у ситуації). Щоб ваша дитина не брехала, не мала інших негативних форм поведінки, в сім’ї мають запанувати довіра та партнерські стосунки. Якщо вона в чомусь помилилась, не варто її бездумно карати за помилки. Натомість сядьте разом і проаналізуйте їх з позиції дружби, досвіду старшого. Запитайте дитину: «Чому ти помилилася? Які ти з цього зробиш висновки?» І намагайтесь уникати нотацій: «А я ж тобі казала», «Я так і знала», «А це тому, що ти мене не слухалась» тощо. Після довірчої розмови помилка дитини стане для неї коштовним даром досвіду. І надалі вона намагатиметься уникнути такої помилки. До того ж, у разі такого дружнього аналізу невдач дитини, ні її самоцінність, ні самооцінка не страждають.Як запобігти обману?Пам’ятка для батьківУже після трьох років дітям просто необхідно, щоб дорослі зауважували й оцінювали всі їхні досягнення. Частіше хваліть свою дитину, запевняйте у своїй любові. Домовтеся в родині про однакові вимоги. Дитина має чітко знати, що можна, а чого ні.Щоб дитина впевнено почувалася з однолітками, їй потрібна зона успішності, в якій вона б перевершувала друзів. Що у вашої дитини виходить найкраще? Може, записати її у студію танцю, чи в музичну школу?Можна висловлювати своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом. Можна засуджувати дії дитини, але не її почуття, хоч якими б небажаними чи недозволеними вони були. Якщо ці почуття з’явилися, отже, для цього є підстави.Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте у її неприйняття.Будьте вірними своєму слову, обіцянкам. Навіть якщо є об’єктивні причини, і через якісь обставини ви не зуміли дотриматися своєї обіцянки, не вважайте негідним для себе пояснити дитині причину, з якої порушили її.Будьте відвертими з дитиною. У побудові правильних і чесних відносин украй важливе бажання дитини бути з вами відвертим. Це бажання можна і потрібно стимулювати. Поступово, але неухильно знімайте із себе турботу та відповідальність за особисті справи вашої дитини і передавайте їх їй.Оцінюйте наслідки. Коли дитина вперше говорить неправду, необхідно пояснити їй наслідки цього вчинку. Зробіть це без сторонніх. Пояснення необхідне, воно дозволить дитині зрозуміти, що вона не одна у світі, що кожний вчинок має свій відгук – позитивний чи негативний. Таке пояснення допоможе їй навчитися думати про майбутнє. Давайте змогу дитині самій залагоджувати наслідки її дій або бездіяльності. Тільки тоді вона дорослішатиме і ставатиме «свідомою».Карайте дитину, залишаючи без хорошого, а не робіть їй погано.Умійте прощати. Якщо ви ввели вдома «статусні» взаємини, без знижки на вік, ви ризикуєте виховати замкнену і боязку людину. Адже, провинившись, дитина думає перш за все, що на неї чекає невідворотне і строге покарання. Відчуття самозбереження і бажання його уникнути стає визначальним чинником у поведінці. І тут до брехні – лише один крок.Заохочуйте чесність. Не залишайте непоміченим момент, коли ваша дитина призналась вам у чомусь. Повірте, що такі миті в житті дитини дуже важливі. Адже вона робить свій вибір. Не забудьте пояснити, в чому її помилка, але змістіть акцент на момент істини – на те, що ви пишаєтеся тим, що ваша дитина росте чесною людиною.Подавайте власний приклад. Пам’ятайте: ваша дитина – це до великої міри ваш відбиток. Ви виховуєте нечесну людину тоді, коли припускаєте можливість збрехати у присутності дитини. Інколи в цій брехні дитині відводиться визначена, нехай на перший погляд безневинна, брехня. (Наприклад: «Підійти до телефону і відповідай, що мами немає вдома»). Цим ви закладаєте фундамент для майбутньої брехні.Сприймайте дитину безумовно. Любіть її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, добре навчається, допомагає. Любіть її просто за те, що вона є. Не уникайте шансів дати їй це відчути. Повторюйте частіше заповітні слова: «Я тебе дуже, дуже люблю»!!!

Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» тестування, співбесіда або іспити при прийманні дітей у перший клас є неприпустимими. Виключення становлять лише спеціалізовані школи й ліцеї. Але адже кожний батько бажає знати, чи готова його дитина до школи, чи буде вона справлятися з нежартівливими навантаженнями, у який клас потрапить — сильний або слабкий. Батьки дошкільника повинні звернути увагу на три аспекти готовності до школи своєї дитини.

 Фізична зрілість. Щоб витримати шкільні навантаження, дитина повинна бути досить розвиненою фізично. Перший показник такої зрілості — наявність постійних зубів. Їх повинно бути хоча б 4-6. Для визначення фізичної зрілості дитини просять лівою рукою поверх голови дотягтися до правого вуха. Далеко не всі шестирічки здатні так зробити, хоча більшість дітей семи років це вдається з легкістю. Якщо маля не впоралося із завданням, у школу йому поки ще зарано.

 Інтелектуальна зрілість. Це здатність концентрувати увагу, установлювати зв'язки між явищами і подіями, можливість логічного запам'ятовування, належний розвиток дрібної моторики і координації.Психологічна зрілість. Має дві складові: емоційну і соціальну. Соціальна зрілість наступає тоді, коли дитина вміє спілкуватися з однолітками, адаптується у великому колективі, правильно розуміє і виконує функції учня.Майбутній першокласник повинен знати відповіді питання:Як твоє прізвище, ім'я та по батькові? Скільки тобі років, скільки здійсниться в наступному році? Як кличуть маму і тата? Ким і де працюють твої батьки? Чому в школі потрібно поводитися тихо?

 Дошкільник повинен уміти:

 займатися самостійно якою-небудь справою протягом 30 хвилин;

 складати по картинках розповідь більш ніж з 5 складних речень, у яких використовуються прислівники і прикметники;

 знати кілька віршів напам'ять;

 змінювати іменники по числах;

 рахувати від одного до десяти у прямому і зворотному порядку;

 вирішувати прості завдання на додавання і віднімання;

читати по складах;

 уміти малювати і розфарбовувати картинки;

 узагальнювати, називати групу предметів одним словом.

 Готуючи дитину до школи, орієнтуйтеся не тільки на інтелектуальну зрілість маляти, з якої, як правило, виникає найменше проблем. Шкільні психологи зауважують, що складніше всього є справа із психологічною і соціальною підготовкою. Щоб дитина була готова до навчання психологічно і соціально, «домашніх» дітей хоча б на рік перед школою варто відправляти в дитячий садок, тим більше, що сучасні зміни в дошкільній освіті передбачають обов’язкове відвідування дитячого садка у п’ятирічному віці.

Як підготувати дитину до школи.

Відомо, що чим краще готовий організм дитини до всіх змін, пов’язаних із початком навчання в школі і до труднощів, тим легше він їх подолає, тим спокійнішим буде перебіг підготування до школи. Тому і приділяється значна увага проблемі визначення готовності дитини до школи. Готовність дитини до систематичного навчання – це той рівень розвитку дитини, за якого вимоги систематичного навчання не будуть надмірними і не призведуть до порушення здоров’я дитини.Чому ж так важливо визначити готовність дитини до вступу в школу? Доведемо, що у дітей, не готових до навчання, важко і достатньо довго відбувається підготовка адаптації, пристосування до школи; у них значно частіше проявляються труднощі навчання. Серед них значно більше невстигаючих, і не тільки в першому класі, а й на далі ці діти частіше серед невстигаючих, і саме в них наявні випадки порушення стану здоров’я.Батькам слід звернути увагу: якщо дитина не достатньо готова до навчання, але навчається добре – це досягається дуже дорогою «фізіологічною ціною» і виникає значне напруження різних систем організму, призводить до стомлення і перевтомлення, і як результат – розладу нервово-психічної системи.Що ж включає в себе психологічна готовність до навчання в школі? Важливим є те, що майбутній школяр «починається» з позитивного ставлення до школи, бажання вчитися, прагнення до здобуття знань. Величезну роль у прояві такого ставлення відіграють правильне уявлення дітей про навчальну працю та шкільне життя. Вони допомагають збагнути дітям всю серйозність навчальної діяльності та відповідально ставитися до учнівських обов’язків. Батькам треба пам’ятати це, щоб роботу в цьому напрямку будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем: постійно переконувати, що навчання в школі – це серйозна праця, унаслідок чого дитина дізнаватиметься щось нове. Не варто залякувати труднощами, що можуть вплинути на навчання. Треба пам’ятати про те, що в школі часто буває робота не цікавою, але важливою, яку потрібно виконувати, слід привчати дитину підкорятися слову «треба». Варто формувати вміння доводити почату справу до кінця, переборювати труднощі, переживати задоволення від зробленого, не засмучуватися невдачею.Прагнення йти до школи живиться передусім пізнавальною спрямованістю дошкільника, яка розвивається на основі властивої дітям допитливості і на кінець дошкільного дитинства набирає форм пізнавальної активності. Тому батьки повинні сприяти формуванню допитливості, здатності розділяти відоме й невідоме, переживати почуття задоволення від набутих знань, радості й захоплення від виконання інтелектуальних завдань.Розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певною сумою знань про навколишнє. Важливий не тільки обсяг тих знань, які має дитина, скільки їх якість, ступінь усвідомленості, чіткість. Саме тому важливо не вчити дитину читати, а розвивати мовлення, здатність розрізняти звуки, не вчити писати, а створювати умови для розвитку моторики, і особливо рухів руки і пальців.Необхідно розвивати у дітей здібності слухати, розуміти зміст прочитаного, вміння переказувати, проводити зорове зіставлення. Розумова готовність визначається як умінням дошкільника розв’язувати прості задачі, робити звуковий аналіз слова або зв’язно розповідати про зображення на картинці, так і тим, якою мірою доступні операції аналізу, синтезу, порівняння, класифікації.Є діти, які не досягають такого рівня розумового розвитку, за якого вони можуть успішно включитися в навчальний процес, зазнають у першому класі значних труднощів, навіть в умовах незалежного індивідуально підходу до них. У таких випадках очевидна не готовність до навчання.Необхідно, щоб дитина вміла слухати дорослого і сприймати його вказівки, керуватися ними під час занять, усвідомлювати необхідність запитати, якщо завдання не зрозуміле, оцінювати свою роботу. До початку навчання у школі майбутні першокласники мають оволодіти такими поняттями: «більше», «менше», «однаково», «стільки само», «короткий і довгий», «старший і молодший»; уміти порівняти найпростіші предмети.Вольова готовність дітей до школи означає здатність керувати своєю поведінкою, довільно спрямовувати свою психічну діяльність. саме певним рівнем вольового розвитку маленького школяра обумовлюється його здатність зосереджуватися на виконанні шкільних завдань, скеровувати увагу на уроці, довільно запам’ятовувати й відтворювати матеріал. Формуванню у першокласників відповідальності за учнівські справи, сумлінного ставлення до своїх учнівських обов’язків сприяють розвинені батьками в період дошкільного дитинства мотиви елементарної обов’язковості правил поведінки та вимог дорослих. Тому важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання у майбутніх школярів почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися; формування правильних моральних уявлень, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу. Обізнаність із моральними нормами, які визначають людські взаємини, здатність дотримуватись правил поведінки в колективі – надійний компас для новачка в новому середовищі.Одне з першочергових завдань сім’ї, у забезпеченні загальної готовності дитини до школи полягає у тому, щоб сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці. Туди входить піклування батьків про нормальне харчування малюка, загартування організму, медичне обстеження.Успішність навчання в школі багато в чому залежить від функціонального розвитку і стану здоров’я дитини. Дитячий організм сприйнятливий до негативних зовнішніх впливів через морфологічну та функціональну незавершеність усіх систем і органів.Навантажень зазнає несформований опорно-руховий апарат, коли доводиться протягом тривалого часу утримувати статичну позу. Тому треба слідкувати, щоб у дитини не відбулося викривлення хребта. Слабко розвинені також дрібні м’язи кисті, тому в дітей часто втомлюється рука. Ступенем розвитку вищої нервової діяльності зумовлені незначна кількість уваги, недостатність внутрішнього гальмування, швидке зростання збудження, що зовні виявляється у зайвій рухливості та чисельних відволікань від діяльності, коли вона вимагає зосередження. Усе це необхідно враховувати дорослим, будуючи свою взаємодію з дитиною.Психологи підкреслюють, що підготовка до школи повинна полягати не тільки і не стільки в навчанні дитини спеціальних знань і вмінь, скільки в загальному розвитку її розумових здібностей і пізнавальних інтересів, у формування вміння спостерігати й узагальнювати явища і на основі цього робити певні висновки.

ПОРАДИ БАТЬКАМ : Як підготувати дитину до школи

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси , які властиві школяру .

А в дошкільному віці виникають тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися , стати школярем , уміння керувати своєю поведінкою і своєю діяльністю , достатній рівень розумового розвитку і розвитку мови , наявність пізнавальних інтересів і , звичайно , знань і навичок , необхідних для шкільного навчання .

Що можна і чого не можна робити до школи ? Зовсім не слід :

- змінювати режим дня дитини : позбавляти її денного сну , довгих прогулянок , ігор;

- оцінювати все , що робить малюк , так , як оцінюється діяльність учня „проходити” з дитиною програму першого класу , насильно змінювати гру навчанням;

НЕОБХІДНО:

- прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля , навчити спостерігати , думати , осмислювати побачене і почуте;

- навчити її долати труднощі , планувати свої дії , цінувати час.

 Учити дитину слухати і чути оточуючих , поважати чужу думку , розуміти , що власні бажання потрібно узгоджувати з бажанням інших людей , прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення. Світогляд дитини , знання . які вона має про довкілля, від найближчих його явищ , які вона безпосередньо засвоїла, коли пощастило подорожувати з батьками , з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок , радіо , телевізора , від друзів тощо;- що знає дитина про себе ( прізвище , ім`я, адресу) , про свою родину ( як звуть батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), ( про своє місто, вулицю).- що знає про явища природи: пори року , їх послідовність ( яка пора року наступає після літа , а яка після весни , назвати всі по порядку.

Безпека дитини –

важлива соціально-педагогічна проблема сучасності

 Торкаючись теми виховання здорової дитини-дошкільника, не можна лишити осторонь питання безпеки життєдіяльності малюка.

Відомо, що в будь-якому віці, а в дитинстві особливо, людину підстерігає багато небезпек.

Статистика свідчить, що в кожній країні щорічно гинуть сотні дітей від нещасних випадків, які трапляються не тільки на вулиці, але й удома. Проте більшість таких трагедій можна і потрібно попередити, вживаючи елементарних заходів безпеки.

Щоб запобігти нещасним випадкам із дитиною, необхідно створити вдома відповідні умови для безпеки малюка. Це важлива проблема, вирішити яку повинні дорослі, насамперед ви, шановні батьки. Заходи щодо попередження травм дітей необхідні так само, як і елементарні вміння мами й тата надати першу допомогу своєму синові чи доньці в той час, якщо лиха все ж таки уникнути не вдалось.

Що ж саме ми маємо на увазі, коли говоримо про умови безпеки дитини вдома?  Зупинімось на конкретних аспектах цієї проблеми.

Суттєву небезпеку для дитини представляє електричний струм. Поговоріть з малюком про те, що електрострум може бути «другом» і «ворогом» одночасно. Поясніть дитині, що не можна торкатися (особливо мокрими руками) електроприладів, розеток та електродротів, що небезпечно брати дріт, який висить, стояти під деревом під час грози тощо. У приміщеннях, де живуть діти, має бути обов'язково справною та усуненою від можливості контакту з нею дитини електропроводка.

Меблі по можливості повинні бути без гострих країв. Двері на балкон за відсутності дорослих в кімнаті мають бути зачиненими.

Крани газових пальників у кухні також повинні бути закритими. Краще, якщо вони будуть взагалі поза досяжністю дітьми.

Усі гострі, ріжучі та колючі предмети (голки, шила, ножі, леза тощо) мають знаходитися в закритих шухлядах під замком.

Діти не повинні також мати доступ до домашньої аптечки. Пам'ятайте, що таблетки та пігулки малюкам часто уявляються цукерками. Не слід також давати дитині ліки з пляшечки без етикетки. Усі рідини, якими ви користуєтеся для господарчих потреб, мають бути під ключем.

Дитина 3-4 років обов'язково має бути навчена виконанню елементарних правил безпеки в довкіллі:

•Ø не кидатися камінням і твердими сніжками,

•Ø не дражнити тварин,

•Ø не гратися з вогнем, не торкатися дротів, що лежать на землі,

•Ø не чіпати газових кранів,

•Ø під час переходу вулиці дивитися спочатку ліворуч, а потім праворуч,

•Ø ходити тільки по тротуарах,

•Ø не висовувати руки та голову і не нахилятися із вікон автобусів, тролейбусів, трамваїв та поїздів,

•Ø не входити та не застрибувати в транспорт, який вже рушив з місця,

•Ø швидко переодягтися та змінити взуття, якщо воно промокло.

   Розкажіть дитині про небезпеку вогню та про те, що в жодному разі не можна гратися сірниками і запальничками, а якщо виникла пожежа, треба одразу звати на допомогу.

Часом небезпека може підстерігати дитину, здавалося б, з зовсім несподіваного боку. Наприклад, небезпечними для здоров'я і життя малят можуть бути звичайні іграшки.    Так, деякі з них (особливо це стосується так званих імпортних іграшок, які Не пройшли сертифікат якості в Україні) фарбують шкідливими фарбниками. У середньому дошкільному віці діти ще іноді тягнуть іграшки до рота, і це призводить до тяжких отруєнь. У цьому аспекті доречно згадати про повітряні надувні кульки. Маски, виготовлені таким самим чином, викликають у дітей подразнення дихальних шляхів та екзему шкіряного покрову. Пухнасті м'які іграшки, як правило, виготовляються із синтетичних матеріалів, що протипоказані гігієнічними службами. Вкрай небезпечні й іграшки, що стріляють пістонами.

Дитячі іграшки не повинні містити шкідливих для організму малюка речовин: важких металів, лаку, свинцю, хрому та ін. Небезпечні для малюків предмети, які легко ламаються і мають гострі краї або надмірно важкі.

Поясніть дитині, що олівці і стержні кулькових ручок не можна гризти.

Порада: купуючи іграшки, вимагайте сертифікат якості, який обов'язково повинен бути у продавця. Цей документ гарантує гігієнічність і безпеку Не женіться за дешевизною: краще менше іграшок, але якісних.

Перебуваючи поза домом, вивчайте місцевість, куди прийдете з малюком погуляти. Відпочиваючи біля відкритого водоймища, не залишайте дітей поза увагою.

Послідовно та поступово знайомте дітей з правилами дорожнього руху, привчайте переходити вулицю тільки на зелене світло.

Якщо ви вирішили завести собаку, оберіть породу, що любить дітей. Статистика останніх років жахлива: величезна кількість дітей, травмованих домашніми собаками, залишаються інвалідами на все життя. Найбільш небезпечними для малюків є вівчарки, російські борзі, лайки, доги тощо.

  Привчайте дитину піклуватися про себе. З 3-4 років малюка слід знайомити з елементарними відомостями з анатомії та фізіології людини: як б'ється сердечко та як його охороняти, чи багато в легенях повітря і яке повітря корисне, як важливо мати красиву осанку.

  Розкажіть дитині про користь свіжого повітря, шкідливість пилу, формуйте потребу жити у чистому помешканні.

  Покажіть малюку отруйні рослини, гриби, кущі та поясніть, чому не можна тягти до рота (куштувати) невідомі ягоди, листочки, травинки. Корисно дитині дізнатися також про шкідливих та небезпечних для здоров'я комах: кімнатну муху, лісового кліща, блоху, вошу тощо.

     У разі, якщо нещасний випадок з дитиною все ж трапився, батьки мають не втрачати холоднокровності, не впадати в паніку і по можливості, швидко намітити план своїх дій.

Найчастіше у дітей-дошкільнят бувають порізи і подряпини. Якщо при цьому немає кровотечі, рана не забруднена, найкращий засіб - промивання чистою (краще кип'яченою)  водою, а потім перекисом водню. При глибоких порізах та забрудненнях рани слід звернутися до лікаря. Під час кровотечі потрібно її зупинити шляхом підняття пошкодженої кінцівки та накладання пов'язки із стерильного бинта. При носовій кровотечі дитину слід посадити так, щоб голова була трохи нахилена назад, розстібнути комірець та накласти холодний компрес на перенісся або на потилицю, при цьому шмаркатися чи затискати хусточкою ніс не дозволяється. Пам'ятайте, що першу допомогу малюкові потрібно надавати при кожній подряпині чи порізі.

З побутових травм у малят найбільш трагічними бувають опіки, викликані гарячими рідинами або вогнем газового пальника. Тому каструлі з гарячими стравами не можна ставити на край плити, а дитину слід навчити не підходити до плити і не гратися з сірниками, які, до речі, мають знаходитися в недоступному для малят місці. Під час невеликого термічного опіку потрібно накласти стерильну пов'язку на обпечену ділянку шкіри. При опіку великої ділянки шкіри дитині потрібно дати випити гарячого чаю, а потім доставити в лікувальний заклад. Хімічні опі­ки можуть бути викликані потраплянням до ротової порожнини каустичної соди, оцтової кислоти тощо. У такому випадку рот та шлунок необхідно промити теплою водою і терміново доставити дитину до лікарні.

Іноді діти отруюються якимись ліками або хімічними речовинами. Після виклику швидкої допомоги слід не перешкоджати блювоті або навіть спровокувати її, потім дати дитині випити води для повторної блювоти, на живіт та на ноги покласти теплий компрес.

 При всіх інших видах нещасних випадків терміново доставити  до лікувального закладу або викликати швидку допомогу.

   Бережіть своїх дітей!